Про гарячу для альтернативної енергетики тему — зелений тариф — говоримо з експертом Іриною Кременовською, співавтором наукової доповіді «ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ»
— Наразі багато профільних експертів підбивають підсумки 2015 року для альтернативної енергетики. І точки зору на те, чи став цей рік для галузі здобутком, чи певною мірою кроком назад, різняться.
— Наразі доля альтернативної енергетики в Україні складає близько 1,5%. Це, безумовно, прогрес порівняно з колишніми 0,3 %. Однак це все що дуже невелика цифра, якщо подивитися на озвучені плани України щодо досягнення альтернативною енергетикою частки у 11 % до 2020 року.
— Що, на Ваш погляд, заважає активному прогресу галузі?
— Альтернативна енергетика, безумовно, є одним із ключових напрямів подальшого розвитку нашої держави для досягнення енергетичного суверенітету.
Однак, на превеликий жаль, переважна більшість експертів у цій сфері не зовсім критично оцінюють ситуацію, що склалася на сучасному етапі розвитку альтернативної енергетики як з позицій права, так і з позицій економіки, екології, технологічності.
Умовно кажучи, медаль завжди має дві сторони, проте коли сучасні дослідники із захопленням досліджують питання корисності та важливості зеленої енергетики, вони недостатньо уваги приділяють всесторонньому вивченню й оцінюванню усіх чинників, у тому числі і негативних.
Головна проблема, на мій погляд, полягає в тому, що в нашій державі під час затвердження профільного законодавства не звикли радитися з науковцями, які детально вивчають ці питання.
І дуже багато законопроектів у сфері альтернативної енергетики писалися для того, щоб пролобіювати інтереси того чи іншого підприємства або бізнесу певної особи.
В Україні закон «Про альтернативні джерела енергії» було прийнято іще у 2003 році, однак особливої уваги цій темі в нашій державі не приділяли ще років десять, допоки певний пан Клюєв не розпочав в Україні свій бізнес з виробництва сонячної енергії.
— З одного боку, як то кажуть, не було б щастя, так нещастя допомогло – про альтернативну енергетику активно заговорили.
— А з іншого боку, перекоси на українському енергетичному ринку призвели до того, що «зелений» бізнес став настільки прибутковим, що жодна торгівля людьми, органами, зброєю, наркотиками, виробництвом фальшивих грошей – як то кажуть, і поруч не стояла.
Маю переконання в тому, що користь від «зелених тарифів» та альтернативних джерел енерговиробництва потребує більш детального і послідовного вивчення фахівцями широких наукових кіл і спеціалізацій: юристів, енергетиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців у галузі національної безпеки. Сьогодні ж альтернативна енергетика в Україні сприймається як недоторкана «священна корова», котру «доять» лише обрані.
— Поясніть, будь-ласка, свою думку на прикладі.
— Метою нашого дослідження «Тарифне регулювання у сфері альтернативної енергетики» власне і було визначення бази для розрахунку дійсної вартості такого специфічного товару, як «зелена» електроенергія, з подальшим розробленням пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства для усунення наявних проявів корупції та дисбалансу на енергоринку України.
Усереднена вартість всієї виробленої електроенергії становить 65 коп. за 1 КВт/год., при цьому вартість альтернативної за «зеленим тарифом» — мінімум 3,9 грн. за 1 кВт/год. Тобто, різниця становить більше ніж 6 разів. В середньому, «зелені» тарифи мають саме такий рівень «привабливості» та наповнення.
Чому запропоновано брати до розрахунку усереднені показники? Адже регулятор ринку ще більше може здивувати громадськість у встановленні тарифів для «зелених».
Наведу такий приклад. У серпні минулого року НКРЕКП було ухвалено постанову «Про встановлення на липень 2015 року тарифів на електричну енергію, продану в Оптовий ринок електричної енергії України виробникам, яким НКРЕКП встановила «зелений» тариф та додатковий платіж для компенсації недоотриманих коштів» (зверніть увагу, це за липень у серпні, тобто заднім числом за вже відпрацьований місяць). Цією постановою, зокрема, було встановлено «ексклюзивний» обсяг тарифів для таких виробників, приміром, як «ТОВ «Акванова Гідроресурс» у сумі 12,69 грн. за 1 кВт/год, для ТОВ «Вінниця-енергосервіс» в сумі 13 грн. за 1 кВт/год, для ТОВ «Екосолар Інвест» у сумі 13 грн. за 1 кВт/год.
Для інших виробників встановили дещо «скромніший» тариф, зокрема, для ТОВ «Віндкрафт Україна» він становить «лише» 4,96грн. за 1 кВт/год, для ТОВ «Сивашенергопром» тариф сягає 6,09 грн. за 1 кВт/год, а для Березівської ГЕС ТОВ «Компанія Гідроенерго» — чомусь аж більш ніж 50 гривень за 1 кВт/год.
— При цьому ту ж електричну енергію, яка була облікована на виході потужностей виробника, на лічильнику, цей же виробник має право одразу придбати з мережі за звичайною ціною?
— Абсолютно вірно. Тобто не виключений варіант, коли споживач за одним «побутовим» лічильником купує електричну енергію 100 кВт/год за ціною 30 грн. і тут же продає цей саме обсяг як вироблену щойно на своїй же станції “зелену” енергію вже за 1000 грн.
У середовищі енергетиків існують такі приклади з практики, до речі, на тому ж самому кримському об’єкті Клюєва: у нічний час там споживали електричну енергію у доволі специфічний спосіб – світили потужними прожекторами на панелі сонячних станцій. Навіть за вкрай низького коефіцієнту корисної дії від такого «способу виробництва» різниця між вартістю проданою за визначеним державою «зеленим тарифом» та вартістю придбаної за звичайним тарифом електричної енергії була колосальною.
Тож чи вигідно для таких виробників змінювати будь-що чи розробляти новітні технології, адже за існуючих умов кошти з державного бюджету вони отримують гарантовано, а тому втілення будь-яких інновацій просто не має сенсу.
Більше того, за існуючих на ринку умов, практично будь-яка особа може назватися альтернативним виробником, встановити якесь обладнання, лише оголосивши, що «ось цей пристрій, винахід, доступ до якого ми, як власники винаходу, не надаємо нікому, виробляє електроенергію із альтернативних джерел», і надалі знімати на виході з обладнання показники відпущеної електроенергії, вимагаючи свою «частку», яка може становити від 4 до 50 грн. за 1 кВт/год.
Наразі обсяг продукту «сонячників» у балансі електроенергії на енергоринку становить лише близько 0,3%, однак при цьому з енергоринку вони отримують коштів на рівні близько 4%. Іншими словами, обсяг надходжень для «сонячників» перевищує їхню частку в обсягах виробленої ними електричної енергії у 35 разів.
— Які шляхи виходу з такої ситуації Ви бачите?
— Усунути подібні зловживання можна лише за досягнення і дотримання єдиних стандартів та показників у частині ціноутворення. У випадку, коли ціни будуть визначатися на ринкових засадах, без зайвого адміністрування, та будуть розумними і виваженими — зловживання просто втратять сенс. Допоки ж буде можливість крутійства навколо вартості продукції, коли в залежності від статусу така продукція буде коштувати суми, що відрізняються на декілька порядків – доти існуватиме ризик, що суб’єкт купуватиме один і той же обсяг товару на одному фрагменті ринку і тут же продаватиме його в рази дорожче, паразитуючи на економіці.
Довідка АБС
Зелений тариф (в англійській мові зазвичай використовується термін Feed-in tariff) — економічний механізм, спрямований на заохочення генерації електроенергії відновлюваною енергетикою. Застосування зеленого тарифу зазвичай включає використання наступних інструментів:
- Гарантований доступ до енергомережі;
- Довгострокові контракти на придбання електроенергії;
- Встановлення відносно високих закупівельних цін, які враховують вартість відновлюваних джерел енергії.
Регіональні або національні енергопостачальники зазвичай зобов’язані купувати електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел. У багатьох країнах гарантується придбання електроенергії, що отримується з поновлюваних джерел енергії в рамках довгострокових (15-25 років) контрактів.
Вперше ідея пільгових тарифів була реалізована у США в 1978 році. У відповідь на енергетичну кризу, що посилювалась, а також з метою боротьби із щодалі більшим забрудненням атмосферного повітря, президент Джиммі Картер підписав Національний енергетичний закон (National Energy Act) та Закон щодо комунального господарства (Public Utilities Regulatory Policy Act). Мета цих законів — заохочення енергозбереження та розвиток національних енергетичних ресурсів, в тому числі відновлюваних джерел енергії, таких як вітрова та сонячна енергія.