Вимушені переселенці-підприємці: чи є дієвою законодавча лихоманка?

37qbWFO1xfwЮлія Рогозян,

кандидат економічних наук,

старший науковиий співробітник

відділу міжрегіонального співробітництва

Луганської філії Інституту

економіко-правових досліджень

НАН України

Вимушені переселенці-підприємці: чи є дієвою законодавча лихоманка?

«Человек не будет возмущаться о мигрантах,

отнимающих работу,

если у него есть навыки хоть какого-то уровня»

                                         (Д. Стенхоуп)

Безперечно, найважливішою складовою для реалізації успішної економічної політики в будь-якій державі є регулювання зайнятості, адже саме ця система спрямована на забезпечення ефективної зайнятості трудових ресурсів.

У зв’язку з виникненням військової ситуації на сході країни, особливо гострою стала проблема працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, а ще дужче – забезпечення їх прав у сфері праці.

Джерела ЗМІ повідомляють про те, що згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» державними органами вживаються всі можливі заходи, спрямовані на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі – ВПО), проте життєві реалії кажуть зовсім про інше.

Наразі на політичному тлі відбувається наступна ситуація: великою кількістю постанов КабМіну та Верховної Ради визначено пакет реформ (вже й не злічити який за кількістю!), у тому числі у соціальній сфері, який анонсується вже вкрай дієвим, хоча, звісно це далеко не так. Такими змінами хизуються держслужбовці:

  1. Реформування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.
  2. Забезпечення соціальної справедливості у нарахуванні та отриманні пенсій.
  3. Ліквідація неефективних пільг окремим категоріям громадян та забезпечення підвищення адресності соціальної допомоги бідним.
  4. Реформування системи житлових субсидій.
  5. Забезпечення децентралізації повноважень щодо реалізації соціальних програм із закупівлі путівок до санаторно-курортних закладів для громадян, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, та організації безплатного харчування потерпілих дітей, які навчаються у закладах на радіоактивно забруднених територіях.
  6. Запровадження нових програм соціального захисту учасників антитеротистичної операції.

Не дивлячись на масштабну систему нововведень та змін, які є достатньо фрагментарними, найактуальніші питання для ВПО потребують змістовного та комплексного вирішення, яке,  нажаль, сьогодні не відбувається.

Не можна не відзначити природний потенціал Східних регіонів, бо він створює можливості отримання конкурентних переваг на європейському та світових ринках  за умови залучення необхідних інвестицій у відновлення виробництва, а найголовніше – у забезпечення гідного працевлаштування переселенців та чітку реалізацію їх прав. Але доки в Україні закони видаватимуться за принципом кількості, а не якості – ніяки зміни не допоможуть.

На Міжнародній науковій конференції щодо питань ВПО (27.02.2015 р.), учасниками якої були й представники Інституту економіко-правових досліджень НАН України, було обговорено величезну кількість актуальних питань щодо ВПО, в тому числі й підприємців, виділені найбільш нагальні напрями державної політики щодо забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб у сфері праці:

  1. Обрахування потенційного впливу ВПО на ринок праці в середньостроковій та довгостроковій перспективі.
  2. Перегляд Концепції міграційної політики України у зв’язку з новими викликами вимушеної внутрішньої міграції, складною економічною ситуацією та змінами в структурі трудової міграції в Україні.
  3. Стимулювання створення нових робочих місць на контрольованих Україною територіях Донецької та Луганської областей, у регіонах, що межують з Донбасом, а також в інших регіонах України.
  4. Створення можливостей для проведення професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації внутрішньо переміщених осіб з урахуванням промислової специфіки регіону, де вони знаходяться, та актуальних потреб ринку праці.
  5. Забезпечення горизонтального взаємозв’язку регіональних центрів зайнятості з метою надання ширших можливостей для працевлаштування внутрішньо переміщеним особам.
  6. Аналіз можливостей проживання у сільській місцевості внутрішньо переміщених осіб, які цього бажають. Забезпечення комплексного підходу щодо розвитку інфраструктури. Врахування можливостей концепції і стратегії сільського розвитку на базі потенціалу сільських громад, які розробляються, а також можливість використання резервних земель сільськогосподарського призначення в центральних та південних областях.
  7. Вивчення можливостей створення робочих місць для вимушено переміщених осіб на умовах міні-вахти (1–2 доби на тиждень) з проживанням у приміській зоні, містах-супутниках, на територіях сусідніх областей.
  8. Вивчення досвіду та популяризація різних форм взаємодопомоги на рівні громад: на принципах безоплатного, бартерного надання послуг.

Не можна вважати вищевказані дії дуже складними в їх реалізації, на відміну від стратегічних, які розроблюються вищими органами влади, проте саме такий підхід – конкретний та детальний в змозі зробити великий крок до забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб у сфері праці. Найдієвішою роботою в контексті питання, що розглядається, буде активний симбіоз, створений із вже розроблених  практичних рекомендацій наукових установ НАН України (безпосередньо ВПО) за виконавчої та законодавчої підтримки вищих органів влади, проте, нажаль, важко уявити скільки людей ще буде змушено страждати, доки це зможуть насправді зрозуміти.