Фіскальний хід. Податковий кодекс: декларації та реалії

Ст. Податковий кодекс 1

Ст. Податковий кодексПісля довгих і гарячих дискусій Податковий кодекс був прийнятий та з 1 січня 2011 року набрав чинності. Прийняття Податкового кодексу обнадіяло суб’єктів господарювання, що закріплені в ньому позитивні норми будуть реалізовані на практиці.

Однією з таких позитивних новацій є норма, яка міститься в п. 4.1.9 ст. 4 Податкового кодексу, що гарантує стабільність податкового законодавства, а саме: зміни до будь-яких елементів податків і зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила і ставки. Але надіям суб’єктів господарювання не судилося збутися. Тільки за перший рік дії Податкового кодексу до нього було прийнято більше десяти законів, які змінювали елементи податків, встановлювали нові правила і ставки оподаткування та вступали  в дію через 1-2 місяці після прийняття. Порушення базової норми Податкового кодексу, яка гарантує стабільність податкового законодавства, з кожним роком  ставали більш витонченішими. Так, Закони України: «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII  та «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням» № 72-VIII,  які були прийнятті Верховною Радою України 28 грудня 2014 року,  закріплюють кардинальні зміни в Податковий кодекс, визначають нові правила і ставки оподаткування та вступили в дію 1 січня 2015 року, тобто через два дні після прийняття. Говорити про час для вивчення новацій суб’єктами підприємництва не доводиться, так як й у народних депутатів такої можливості не було. І досі у парламенті йдуть жваві  дискусії щодо відповідності норм, які містяться в опублікованих текстах законів тим, що були проголосовані у Верховній Раді в поспіху напередодні новорічних свят.

Таким чином обіцяна законодавцем  стабільність  Податкового кодекса виявилася декларацією, яка постійно порушується самим же законодавцем. Але це не єдина декларативна норма Податкового кодексу, яка звучить красиво, а на практиці виявляється фікцією.

В умовах економічного кризиса  зменшення податкового навантаження  має особливу актуальность для малого та середнього бізнесу, якій на сегодня виявився на межі виживання. Вищезазначеними законами про зміні та доповнення до Податкового кодексу було зменшено кількість податків до 9, що порадувало суб’єктів підприємництва  та давало надію на зменшення податкового навантаження. Але сталося диво: кількість податків зменшилася, а податкове навантаження збільшилося.

Аналіз норм Податкового кодексу продемонстрував, що і з кількістю податків не все так просто, як здається  на перший погляд. Податковий кодекс в редакції від 25 грудня 2014 року передбачав податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (ст. 265), плату за землю (ст. 269), збір за першу реєстрацію транспортного засобу (ст. 231). Податковий  кодекс в редакції від 1 січня 2015 року  не передбачає вище вказані податки,  але ст. 265 встановлює  податок на майно, якій  складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки  (ст. 266), транспортного податку (ст. 267), плати за землю (ст. 269).  Якби один новій податок, а насправді  це  три незалежних один від одного податків, які діяли й раніше. Причому, якщо раніше плата при першій реєстрації транспортного засобу стягувалася одноразово, то в діючий  редакції транспортний податок на новий автомобіль справляється щорічно в розмірі 25 000 гривень протягом п’яти років. Тобто на сегодня треба мати кошти не тільки на купівлю, утримання автомобілю, але й на податок, який у рази перевищує середньомісячну заробітну плату по країні.

 Діюча  редакція Податкового кодексу встановлює, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. П. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу закріплює  низку пільг щодо сплати цього податку. Наприклад: база оподаткування об’єктів житлової нерухомості  зменшується для квартири – на 60 м2, для житлового будинку на – 120 м2. Податковий кодекс в редакції від 25 грудня 2014 року передбачав оподаткування виключно об’єктів житлової нерухомості, нежитлові об’єкті оподаткуванню не підлягали, а п. 265.4 ст. 265 встановлював пільги з оплати податку для квартири – на 120 м2, для житлового будинку – на 250 м2. Дані норми права наглядно демонструють суттєве збільшення об’єктів  оподаткування, а значить і збільшення податкового навантаження.

 Пп.  266.4.2 ст. 266 діючий редакції Податкового кодексу встановлює,  що пільги з податку, які сплачується на відповідній території з об’єктів нежитлової нерухомості, встановлюється в залежності від майна, яке є об’єктом оподаткування. Відомості стосовно пільг органи місцевого самоврядування подають у контролюючий орган до 1 лютого. Таким чином законодавець закріплює право органів місцевого самоврядування  самостійно визначати, на які об’єкти нежитлової нерухомості встановлювати пільги, причому відсутні будь-які зрозумілі критерії щодо цих пільг, а це свідчить про корупційну складову даної норми права. Держава роками веде непосильну боротьбу з корупцією в органах влади, місцевого самоврядування й сама закріплює норму права, яка  створює  корупційне середовище.

Повернемося до кількісної характеристики податків. В редакції Податкового кодексу від 25 грудня 2014 року був передбачений єдиний податок (ст. 291) і окремо фіксований сільскогосподарський податок (ст. 301). В діючий редакції Податкового кодексу фіксований сільськогосподарський податок не встановлено,  а єдиний податок  передбачає чотири групи платників податків.  Четверта группа це сільськогосподарськи товаровиробники, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній рік дорівнює або перевищує 75%.

Таким чином, єдиний податок включає в себе фіксований сільськогосподарський податок, при чому зі збільшеними  ставками оподаткування.

Наведемо ще один приклад. Податковий кодекс в редакції від 25 грудня 2014 року передбачав рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України (п. 9.1.7 ст. 9); плату за користування надрами (п. 9.1.9 ст. 9), збір за спеціальне використання води (п. 9.1.12 ст. 9); збір за спеціальне використання лісових ресурсів (п. 9.1.13 ст. 9); збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (п. 9.1.15 ст. 9); збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками (п. 9.1.17 ст. 9); збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності (п. 9.1.18 ст. 9).

Діюча редакція Податкового кодексу не передбачає всіх вищеперелічених зборів, але передбачає такий вид загальнодержавних податків і зборів як рентна плата, яка складається з рентної плати за: користування надрами для видобування корисних копалин;  користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; користування радіочастотним ресурсом України; спеціальне використання води; спеціальне використання лісових ресурсів; транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України (п. 251.1. ст .251).

Таким чином, всі вище  перераховані збори залишилися, тільки по іншому називаються і є не окремими зборами, а різновидами  рентної плати. Але як нас вчили ще в школі від зміни місць доданків сума не змінюється, а у нашому випадку ще й збільшується.

На підставі вищевикладеного можна зробити  висновок, що законодавець у черговий раз замість якісного поліпшення у сфері оподаткування суб’єктів підприємництва вирішив «замилити» очі зовнішніми декларативними нормами, які на практиці погіршують фінансове становище суб’єктів  підприємництва, особливо  малого та середнього бізнесу.